Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Творчість Д. Дефо.
Літературну діяльність Д. почав рано політичними памфлетами (анонімними) і газетними статтями. Виявив себе як талановитий сатирик-публіцист і видатний ідеолог буржуазії. Писав на різні політичні теми До художньої творчості Д. звернувся пізно. На п’ятдесят восьмому році життя він написав свого " Робінзона Крузо". Незважаючи на це, літературна спадщина, залишена ним, величезна. Разом з публіцистикою налічується понад 250 здобутків Д. У цей час його численні здобутки відомі лише вузькому колу фахівців, але " Робінзон Крузо", що читається як у великих європейських центрах, так і в найвіддаленіших куточках земної кулі, продовжує перевидаватися у величезній кількості екземплярів. Зрідка в Англії перевидається ще " Капітан Сингльтон". " Робинзон Крузо" – найяскравіший зразок так зв. авантюрного морського жанру, перші прояви к-рого можна виявити в англійській літературі XVI в. Розвиток цього жанру, що досягає своєї зрілості в XVIII в., обумовлено розвитком англійського торговельного капіталізму. З XVI століття Англія стає головною колонізаторською країною, і в ній найбільш швидким темпом розвивається буржуазія й буржуазні відносини. Родоначальниками " Робінзона Крузо", як і інших романів названого жанру, можуть уважатися з опису справжніх подорожей, що претендують на точність, а не на художність. Дефо використовує стиль " Подорожей". Його особливості, що мали певне практичне значення, в " Робінзоні Крузо" стають літературним прийомом: мова Д. також проста, точна, протокольна. Йому зовсім далекі специфічні прийоми художнього листа, так зв. поетичні фігури й тропи Буржуа не закривав очі на те, що у світі боротьби не все йде гладко. У боротьбі із природою й людьми він переборював перешкоди, на невдачі не скаржився, не нарікав. Світ красивий, але світ неорганізований, скрізь безгосподарність. На якій би частині земної кулі Крузо не опинився, скрізь він дивиться на навколишніми очами хазяїна, організатора. У цій своїй роботі він з однаковим спокоєм і завзятістю смолить корабель і обливає гарячим варом дикунів, розводить ячмінь і рис, палить зайвих кошенят і знищує людожерів, що загрожують його справі. Все це робиться в порядку звичайної повсякденної роботи. Крузо не твердий, він гуманний і справедливий у світі чисто буржуазної справедливості " Робинзон Крузо" зіграв величезну роль у боротьбі буржуазії з аристократією, він оформив ідеологію висхідної буржуазії протиставленням її творчої діяльності паразитизму аристократії, що відживала. Навіть у чисто буржуазні відносини на своєму острові Д. втиснув феодальний початок, щоб яскравіше оттенить його нікчемність. Феодалізм зробив спробу вкоренитися на острові в особі двох англійських матросів-піратів, страшенних шибеників і ледарів. Вони оголосили весь острів своею власністю й жадали від колоністів сплати ренти за користування землею -і захоплення вкрай нахабний і зовсім ні на чому не заснований, але в такій формі уявляв собі буржуа історичне походження аристократії, земельної власності й ренти «Робінзон Крузо» Один із шедеврів світової літератури - роман " Життя, незвичайні та дивовижніпригоди Робінзона Крузо, В своїй концепції людини Дефо виходить із просвітницького уявлення про її добру природу, яка знаходиться під дією навколишньої сфери і життєвих обставин. ема підстав сумніватися в щирості Дефо, який визначив таким чином головну мету свого творіння. Але об’єктивне звучання творів, тим більше – в подальші епохи, далеко не завжди збігається з об’єктивними намірами й деклараціями авторів. Насправді автор «Робінзона Крузо» віддав належне розуму, волі й працьовитості людини, яка перемагає в нелегкій боротьбі з відчаєм і зневірою. Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачає поняття про совість, співчуття, людяності. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре подумавши, приходить до висновку, що дикуни - теж люди і що вони «не великі вбивці ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або - як ще й це буває - нищать мечем цілі армії, нічого не шкодуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався». І слід зауважити, що Дефо як автор роману «Робінзон Крузо» має зв'язок з просвітницьким " романом виховання». Образ Робінзона Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, яким він є на початку роману, стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною. Саме «роман виховання» цінував у «Робінзона Крузо» Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання. В кінці твору приховане живе й алегоричне начало. Справді нечуваний успіх першого роману надихнув Дефо на продовження історії Крузо. 63. Творчість Дж. Свіфта. Ідеологія Просвітництва в романі «Мандри Гуллівера» Творчість Джонатана Свіфта Роман Свіфта " Подорож Леміеля Гуллівера в деякі віддалені країни світу, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів" (виданий в 1726 р. (російський переклад - 1772-1773 рр..) не можна віднести до традиційного жанру роману-утопії (або роману-антиутопії), хоча в ньому наявні риси і першого і другого виду романів, так само як і сатирико-дидактичних творів 16 в. Те загальне, що об'єднує їх - це універсальність охоплення життєвих явищ, фантастична чи алегорична канва сюжету та типажів, використання мотивів фольклору Пародія завжди припускав момент наслідування заздалегідь відомому зразку і тим самим втягує в сферу дії своє джерело. Текст " Мандрів" буквально пронизаний алюзіями, ремінісценціями, натяками, прихованими і явними цитатами " Отже, роман Свіфта не вміщається в рамки якогось одного жанру. У ньому присутні елементи утопії, дидактики, фантастики, алегорії, казки, мемуаристики, представляючи складне поєднання художніх прийомів і засобів для вираження єдиної чітко злагодженої концепції, на якій тримається єдність роману. З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: " Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..." Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість (" і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук.... я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю..."). Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..." Свіфт, перш ніж написати роман, ознайомився з усякого роду літературою подорожей, надзвичайно модної у його час, вставляючи з неї у свій твір цілі шматки спеціальних описів (наприклад, пристрій корабля). Але на цьому його схожість з нею закінчується.Аналізуючи відміну свіфтовской прози від літератури подорожей і достовірних описів, В. Муравйов зазначав: " Подорожі Гуллівера" (особливо перші дві частини) до сих пір зберігають і збережуть до кінця існування всякої літератури цю красу збулася на новий лад старої казки. З казкою, на відміну від філософського або утопічного трактату, у записок Гуллівера тим більше спорідненості, що це насамперед повість про пригоди героя, а не цікаві повчання підставної особи; одно і не країнознавчих описів, хоча всі наукові досягнення останнього тут у наявності " Отже, казкова фабула в поєднанні з правдоподібним пригодницьким колоритом морської подорожі становить конструктивну основу " Мандрів". Сюди включено і автобіографічний елемент - сімейні розповіді та власні враження Свіфта про незвичайну пригоду його раннього дитинства (в однорічному віці він був таємно вивезений своєю нянею з Ірландії до Англії і прожив там майже три роки). Це - поверхневий пласт розповіді, що дозволив " Подорожі" з самих перших публікацій стати настільною книгою для дитячого читання. Однак сюжетні лінії фабули, будучи іносказанням узагальненої сатири, об'єднують безліч смислових елементів, розрахованих виключно на дорослого читача, - натяків, каламбурів, народ і т. п., -в єдину композицію, що представляє сміх Свіфта в самому широкому діапазоні - від жарту до " суворого обурення ". Спочатку роман нагадує забавну казку. Поступово, однак тон розповіді стає більш серйозним, підбиваючи читача до найголовнішого - природу людини і суспільства. " Подорожі Гуллівера" - притча, З одного боку, вони несуть незгладиму друк свого часу, наповнюючись конкретними політичними смислами (так, боротьба партій торі і віги відображена у вигляді тяжби " тупоконечников" і " остроконечников" в Ліліпутії, сама назва королівства трибного є анаграмою слова Британія), з іншого - мають загальнолюдську спрямованість, виражену шляхом сатиричного бичування всіх пороків. При цьому сміх Свіфта настільки ж всеосяжний, як і тематика роману, і охоплює всі відтінки смішного від добродушного гумору і м'якою іронією до гнівного сарказму і отруйних насмішок. Пояснюючи такі різні відтінки смішного, так само як і відзначалося дослідниками деяку непослідовність в питанні про природу людини, М. Заблудовський пише: " У питаннях про розум, як і взагалі у всіх проблемах просвітництва, Свіфт болісно коливається між вірою і невір'ям, між утопією і відчаєм, переходячи від однієї крайності до іншої, гірко знущаючись над самим собою і тим містифікуючи читача " Істинність " Мандрів" виявляється не в тому, що вони нібито описують дійсні істоти і події, і не в окремих суто реалістичних сценах, а в доскональному портретній схожості світу, відкритого Гуллівером, і розгорнувся до своїх горизонтів цивілізованого суспільства. " Містифікація" була в тому, що жанровий канон літератури подорожей, доведений до досконалості (опис, перетворене в звіт) у Свіфта втрачає свою звичну заспокійливо-навчально задачу, перетворюючись, за висловом В. Муравйова, в " знаряддя вбивання в глотку істини про совремернності, а не підношення " істинних" буржуазних міфів " 64.Відтворення в романі «Історія Тома Джонса, знайди» Г. Філдінга життя Англії 18 ст. Образи твору Роман " Том Джонс" воістину чудовий, конструктивно це просто чудо; багато мізансцен, сила спостережливості, розмаїття щонайвдаліших пасажів і думок, різноманітний тон цієї великої комічної епопеї тримають читача в безперервному захваті та очікуванніВ. Теккерей У XVIII столітті роман як жанр І його роль у культурному житті зазнають відчутних змін. " Якщо наприкінці XVIІ у XVII ст. роман вважався теоретиками мистецтва жанром другорядним,.животів десь на периферії літературного процесу, зажив репутації цікавого, але невибагливого чтива, то у ХVІІІ столітті цей жанр поступово пересувається до центру літературного життя". Звичайно, це зумовлено цілим комплексом причин, але хотів би звернути увагу на одну, здавалося б, суто " технічну": саме той жанр, однією з суттєвих ознак якого є значний обсяг літературних творів, був придатним для чи не найоптимальнішого виконання програмового завдання просвітників - виховувати читачів (адже в романах було місце для розгорнутого повчання, сентенцій, дидактизму).Початок роману присвячений проблемам виховання і освіти, особливо актуальним для тієї доби. Відомо, що провідним прагненням просвітників був виховний і освітній вплив на людей як шлях до розумного, справедливого влаштування суспільства. А коли в людини найсприятливіший для навчання вік? Звичайно, змалечку. Тому не дивно, що Філдінг виводить свого героя з юних літ. річ у тім, що одним з кардинальних конфліктів доби Просвітництва, як зазначено вище, був конфлікт між вірою і розумом. Згадаймо наведену вище знамениту фразу Локка: " Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму" Тому образи Твакома і Сквейра можна назвати іронічною персоніфікацією цієї опозиції, актуального для Просвітництва конфлікту між вірою і розумом: " Обидва ці добродії, Сквейр і Тваком, ледь не кожного разу, коли сходились, заводили між собою суперечку - настільки діаметрально протилежними були їхні погляди ". Тут вимальовується оригінальна художньо-філософська концепція Філдінга: жодна освіта (чи то богословська, чи то філософська) безсила облагородити людину, якщо у тієї відсутнє добре, здатне до співчуття і милосердя серце Саме такого серця й бракувало освіченому мерзотникові Блайфілу, і саме таке серце мав шалапут Джонс. І ще - людина має бути безкорисливою, робити добрі справи просто так, а не виключно з неодмінною користю для себе. Саме цього бракувало Блайфілові, і саме ці якості продемонстрував зовсім не ідеалізований Том Джоне (досить згадати його численних коханок, загублен грош і ще багато чего). Зрештою, саме за добре і безкорисливе, здатне до милосердя серце Том і нагороджений у фіналі роману, майже казковому. Адже сам Філдінг у " Томі Джонсі" пише: " Деякі богослови, або. точніше кажучи, моралісти вчать, що на цім світі доброчинність - прямий шлях до щастя, а порок - до нещастя. Теорія позитивна і втішна, проти якої можна заперечити тільки одне, а саме: вона не відповідає дійсності". Вплив Філдінга на сучасний йому та наступний світовий літературний процес величезний. Саме з його легкої руки дещо трансфомована сервантівська традиція отримала подальше продовження: безкорисл'ивий дивак стає не посміховиськом, а переможцем у багатьох творах красного письменства (Смолетт, Голдсміт, Вальтер Скотт, Діккенс). Байрон і Гоголь, Гейне І Стендаль, Діккенс і Теккерей прямо заявляли про вплив на них творчості Філдінга.
|